Історія села Погреби

Перші відомості про село належать до 1738 року. Його назву виводять від слова «погріб», але існує три версії щодо того, як воно перейшло у назву села:

  • за першою — пастух Лисенко викопав на пасовищі погреб (землянку), де й оселився;
  • за другою — від землянок-погребів, у яких перші жителі ховалися при нападі татар;
  • за третьою — погребів для зберігання продуктів в зимовий період, які майстерно будували жителі цього села[3].

У 1700 році знатний полку Лубенський товариш, багатий козак Кахно Федір скупив за безцінок у селян та рядових (бідних) козаків, внуків чи синів перших поселенців їх «отчизні» або «дідизні» ґрунти, хуторці Сухої (Гнилої) Оржиці, Чумгак і в 1720 року «за военные услуги» отримав на них від гетьмана універсал і став власником цих земель.

Федір Кахно завищав свої землі, Погреби з людьми, які там оселились, своєму сину Івану у спадщину. Іван Кахно збираючись в похід воєнний у 1735 році поселення Погреби, землі, інше добро передав під опіку своїй мачусі Марії Самусовій. Кохнівній він у своїй відписній зазначив:

«Року 1735 сентября 5, я Іван Кахно, знатний полку Лубенського товариш, ведомочиню сим моїм писаним отомведать потрібно будет иж я по указу его императорского величества намереж нинче в поход военний идти, а зоставшееся имение по силе духовной отца мого Федора Кахна оставляю в опеку пани мачете сваєй Марии Самусеевне до повороту мого из помянутого походу.» Іван Кахно з походу не повернувся і Марія Саму сова ґрунт Погребів, поля, ліси, сіножаті передала своїм зятям Данилу Прохоровичу, Федору Харченку, Данилу Копистянському та Георгію Тимковському.

Ці зяті Кохна у 1738 році ґрунт Погребів і сусідні землі продали князю Микиті Ігоровичу Трубецькому. Микита Ігорович Трубецький куплену землю почав заселювати селянами. Селяни Погребів піддані князя Трубецького займались хліборобством на панській землі, ходили на панщину. 1767 році в погребах було населення 720 чоловік. 1780 році князь Трубецький продав Погреби і землі дворянину Петру Волковському. З цього часу селяни стали підданими нового пана, останній продав маєток Погреби і людей поміщику Івану Павловичу Томарі. Дворів у селі було 130, у користуванні селян було 640 десятин землі, у поміщика 1330 десятин. Поміщик Іван Томара склав уставну грамоту і за цією грамотою 6 квітня 1865 року відпустив «на волю» ревізьскі чоловічі статі; наділивши їх садибами та ділянками польової землі всього 760 десятин. Рибну ловлю, очерет у ставку поміщик залишив виключно за собою.

Селяни Погребів за великий викуп, який перевищував продажну ціну на землю у 3 — 4 рази, одержали присадибні ділянки за які змушені були платити поміщику оброк (гроші). Уставну грамоту за усіх неписьменних селян підписали Сава Коршак, Іван Гнучий. Селяни Погребів перейшли з кріпаків на оброк, змушені були виплачувати державі 1750 карбованців 34 копійки щорічно.

У 1889 році у селі Погреби було 210 селянських господарств, населення становило 1195 чоловік. Ріллі селян 790 десятин, а поміщик Вільховський мав 1220 десятин. Серед 1190 чоловік населення письменних було лише 35 чоловік, а серед 580 жінок — жодної. Селяни збудували на свої кошти в 1890 році земську школу в якій навчалося 34 хлопчики і 4 дівчинки.

З розвитком капіталізму ще більше відбувається розорення селян. У 1900 році на 250 господарств, з населенням 1560 чоловік припадало 1219 десятин орної землі. Лише садиби мало 7 господарств, безземельних було 157 господарств, 61 господарство немало ні худоби, ні коней. Частина селян ходили на заробітки в міста, або Таврію. З ремеслиників жило 3 тесляри, 3 шевці, 3 ткачі, 1 коваль і 1 кравець. В цей час у громадсько — земській школі 1 учитель навчав 58 хлопчаків і 9 дівчаток.

У роки першої російської революції 1905–1907 роки селяни погребів розповсюджували листівкі Полтавського, Лубенського комітетів РСДРП, які закликали селян на боротьбу з самодержавством.


Столипінська аграрна реформа прискорила обезземелення і розорення селян Погребів, збільшила кількість заможних господарств. У 1910 році в селі було 240 господарств, з населенням 1516 чоловік. Безземельних було 17 господарств, (1 — 6 десятин землі) — бідняки, 104 сімей, (6 — 9 десятин) — середняків, 52 господарства. Заможних господарств — які мали від 9 до 15 стало 41 господарство, а від 15 до 25 десятин — 5. У селі було 27 вітряків, 2 кузні, 106 рал, 305 борін. Більшість селян населення Погребів були неграмотними. Серед 748 чоловіків грамотних було 248, серед 760 жінок — 16.


Імперіалістична війна 1914–1918 року ще більше погіршила становище селян Погребів. Чоловіки були мобілізовані на фронт, зменшилось поголів'я коней, скоротилися посівні площі, знизилась врожайність ланів.

У січні 1918 року в селі було встановлено Радянську Владу і обрано ревком, але в березні — квітні в село вступили австро — німецькі окупанти. В кінці грудня 1918 року село було звільнено Червоною Армією від окупантів і було встановлено Радянську Владу і обрано ревком.


Під час громадянської війни на початку серпня 1919 року село окупували денікінці. А в кінці 1919 року Червона Армія звільнила село і в Погребах було остаточно відновлено Радянську Владу. На початку 1920 року в селі було обрано ревком, як тимчасовий орган Радянської Влади який діяв до березня 1920 року. У складі ревкому було обрано: Андрія Сергійовича Омельченка — голова, та членів ревкому: Симона Полікарповича Бондаря і Василя Макаровича Шевченка. Ревком підготував, і в березні 1920 року провів вибори до постійного органу влади — сільської ради.

Активну участь у боротьбі за встановлення Радянської Влади приймали партизани: Василь Тимофійович Богославець, Іван Васильович Гнучий, а в лавах червоної служили Макар Миколайович Кладій, Іван Родіонович Приймак і інші.

Першими комуністами в селі були: Андрій Дорофійович Лисенко, Петро Андрійович Литвин, Василь Єрмолайович Шевченко, перший секретар комсомольської організації Сава Михайлович Янголь. Під їхнім керівництвом було проведено розподіл поміщицької землі між селянами — бідняками, було організовано допомогу фронту, почато ліквідацію не писемності, організовано комітет незаможних селян по відбудові колективного сільського господарства.

З перших днів після Великої Жовтневої революції в адміністративному наділі село Погреби належало до села Мойсівка. В 1925 році вперше створено сільську раду в селі Погреби. Її головою став Чечіль Панас Лукич. В 1926 році головою сільської ради був обраний Суддя Сергій Романович. В цей період селяни вели боротьбу проти куркулів.

В 1928 році головою сільської ради був обраний Лисенко Андрій Дорофійович. В цей же час створено під керівництвом представника РК ЛКСМУ Батрацького комуністична спілка молоді.

В зимку 1929 року на 1930 рік в селі Погреби утворилося три колгоспи: імені Дімітрова, імені Горького та імені Шевченка. Правління було обрано з початківців засновників колгоспного руху. Першим головою колгоспу був обраний Шевченко Василь Єрмолайович. В зимку з 1929 на 1930 рік в селі була також створена парторганізація. Першими членами новоствореної парторганізації були: Лисинко Андрій Дорофійович, Литвин Петро Андрійович, Шевченко Василь Єрмолайович та інші. Парторганізація села стала керівником боротьби за утвердження колгоспного ладу на селі.


В 1934 році відбулося розділення колгоспу на чотири колгоспи. Починаючи з 1932 року в селі Погреби було створено семирічну школу.

 

В роки громадянської війни боротьбу з ворогами вів партизанський загін.

244 жителі села воювали на фронтах Радянсько-німецької війни, з них 184 нагороджені орденами й медалями Союзу РСР. На честь 120 односельців, які загинули в боях з гітлерівцями, споруджено обеліск Слави.

Вже в 1950 році колгосп по урожайності почав випереджати рівень 40-го року. В цей же рік відбулося об'єднання чотирьох колгоспів села Погребів і колгоспу хутора Гай, в один колгосп «Дружба». 1952 році почалась електрифікація села. На початку 50-х років колгосп прославився на Драбівщині збиранням хліба. На чолі села стояв Богославець Микола Федорович.

У 1954–1955 роках було реконструйовано школу із семирічки в десятирічку.

В 60-ті роки в селі було побудовано капітальні приміщення тракторної бригади, авто гаража, ферми. В 1962 році побудовано приміщення клубу і бібліотеки.

В 1970 році побудовано приміщення ФАПу і сільської ради. В 1972 році прокладено асфальтну дорогу через село, почалася асфальтизація села.

Станом на 1972 рік в селі мешкало 1 453 чоловіка, на території села була розміщена центральна садиба колгоспу «Дружба», за яким було закріплсно 2,6 тисяч га землі, у тому числі орної — 2,4 тисяч га. Напрям господарства був зерново-буряковий з розвинутим м'ясо-молочним тваринництвом. Допоміжні підприємства: цегельний завод, механічна майстерня, пожежне депо. На той час працювали середня школа, де навчався 281 учень, будинок культури на 360 місць, 2 бібліотеки з книжковим фондом 17 тисяч примірників, фельдшерсько-акушерський пункт, побутовий комбінат, ощадна каса, філія зв'язку, 3 магазини.

В 1979 році запрацював консервний завод. В 1976 році було об'єднано в єдиний радгосп село Мойсівка, Свічковка і Погреби.

В 1980 році — село Свічковка від'єдналася, а в 1986 році роз'єдналися Мойсівка і Погреби.

В 1990 році було відкрите нове приміщення середньої школи.

Станом на 2012 рік в селі проживає 1047 чоловік, на території села працює школа, дитячий садок, бібліотека, будинок культури, ФАП та 4 магазини приватних підприємців      

Хотілося,  щоб  молоде  покоління  наших  односельців,  добре  знало  славну  історію  села  і  своїми  життєвими  успіхами  примножувало  її.